У час, коли нові речі купуємо радше зі звички чи бажання, ніж необхідності, корисно зупинитись та поміркувати про надмір ресурсів, котрі споживаємо. Можна почати з елементарного і користатись полотняними торбинами замість поліетиленових пакетів. Можна піти далі та сортувати сміття, обмеживши кількість пластику й поліетилену у щоденному «раціоні».

Один із напрямків поміркованого користування — апсайклінг, прихильники якого надають речам нового життя, використовуючи їх у інший спосіб. Я поспілкувалася із тернополянкою Катериною Поставською, котра застосовує принцип апсайклінгу в побуті.

— Я шила та перешивала речі дуже давно. Відрізала клаптики штор, які подобались, та шила лялькам сукні. Перший раз я задумалась над проблемами екології та майбутнім планети, мабуть, десь у школі. Тоді побачила фото морських котиків, котрі плавали поміж поліетиленових пакетів, і щось у мене всередині перевернулось. Тоді ми з подругами влаштовували різноманітні концерти й акції біля під’їзду — збирали матеріали та гроші, щоби врятувати місцеву річку, — розповідає Катерина. — Більш серйозно задумалась над раціональним споживанням в університеті. Я навчалася на спеціальності художника-модельєра і бачила, крім естетичної складової модної індустрії, споживацьку — той величезний масив ресурсів, котрий марнується. Створювати речі мені подобалось, але хотілось робити це так, аби не витрачати зайві матеріали.

61155947_2330114970387389_7254274435245408256_n

Катерина втілює ідею ощадливого користування у своїх роботах — часто переробляє речі, використовує ті, що були у вжитку, надаючи їм нового життя.

— Зараз можна придбати будь-які речі, але, коли сама виготовляю одяг або переробляю його, то вкладаю у нього свої старання, ідеї, це робить його особливим, — продовжує співрозмовниця. — Ідеї виникають спонтанно — іноді досить побачити тканину, аби хотілось щось із неї зробити, іноді ідеї приходять уві сні. У мене немає якоїсь преференції серед речей — виготовляю дрібні аксесуари, перешиваю, ушиваю одяг. Постійно щось дошиваю та перешиваю для друзів, але не тому, що це потрібно робити, а тому, що хочеться творити.  Люблю працювати із джинсом, бо він дуже добре піддається трансформації — його можна помалювати, протерти, він годиться для найрізноманітніших речей — це довгограючий матеріал. З джинсів може вийти щось кумедне і щось цікаве. Приміром, якось із друзями викупили в одного художника багато джинсових курток, які він розмалював. Потім перешили їх, придумали декор — і так вийшли цікаві речі.

61415709_473706650032930_4342761872458514432_n

Зараз моя співрозмовниця захопилась виготовленням еко-торбинок. Каже, пошити їх надзвичайно легко — якщо є машинка, то знадобиться менше півгодини. Для їх виготовлення годяться різні матеріали, в тому числі й ті, що вже використовувались.

— В екоторбах можна втілити багато різноманітних ідей та спробувати різні техніки — вишивку чи аплікацію, оздоблення бісером. Вони можуть додати родзинки в образ. Еко-торби — альтернатива поліетиленовим пакетам, котрі розкладаються багато років і забруднюють середовище. Я завжди ношу таку з тонкої тканини — вона майже невагома та займає мало місця. Зручно використовувати їх у мандрівках. Якщо є потреба захистити речі від вологи, можна використати водонепроникні тканини, — додає Катерина.  

62088257_2445121765538998_5116671209186000896_n

Співрозмовниця також відзначає, що апсайклінг впливає на ставлення до світу — і тут справа не тільки в усвідомленому споживанні.

— Зараз я працюю в галузі, що близька до військової медицини, і помічаю різницю між людьми, котрі працюють у ній, та тими, котрі пов’язані з апсайклінгом. Якщо у першій багато напруженості, то другі більш спрямовані на споглядальний спосіб сприймання світу — вони не конкурують, а підтримують проекти одне одного. Останнє, як на мене, більш здорове ставлення до світу.

64645615_465787674186279_8151975273588326400_n

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото Аліни Клименко та із Фейсбук-сторінки Катерини Поставської