Я тут живу. Бучач на перетині століть (фото)
Письменниця та психіатриня Тетяна Іваніцька родом із Бучача. Це місто з’являється у її книзі «Мій дідусь був польським переселенцем». І хоча зараз вона мешкає у Тернополі, Бучач не зник із її життя. Тож запитала панну Тетяну про знакові точки цього міста.
Бучач — це місто, де переплелися безліч епох і культур. Він багатогранний і колоритний. Чи не кожен клаптик його центральної частини може розповісти про нелегку, але дуже захопливу минувшину. Моє місто особливе тим, що його можна «розкривати» шар за шаром і поринати у всю багатовікову історію; у ньому немає меж для пізнання, адже його початок сягає дописемних часів, а народжені тут люди вперто і самовіддано творять його майбутнє щодня.
Мій улюблений закуток у Бучачі — «Арт-Двір», мистецька сцена у дворі позаминулого століття (єдиному, котрий зберігся із тих часів у місті). У будинку, що виходить у цей двір, до слова, проживав лауреат Нобелівської премії з літератури Шмуель Йосеф Аґнон і творив визначний роман «Гість на одну ніч». У цьому дворі панує особлива атмосфера, бо жителі міста приклали дуже багато зусиль, щоб кожен куточок у ньому випромінював натхнення.
Також дуже люблю вулицю Шкільну. Вона теж розляглася у центральній частині міста, на ній розташовані будинок культури, художня школа, центр дитячої та юнацької творчості, пластова станиця, «Фабрика святого Миколая» (осередок молодіжних ініціатив), бучацька гімназія, початкова та загальноосвітня школа № 1, дитячий садочок. Ця вулиця — потужне скупчення навчальних, культурних та громадських закладів. Щоразу гуляючи нею, відчуваю безмежну ностальгію за шкільними роками й окрилення, адже розумію, наскільки важливі речі відбуваються тут.
Милуватися Бучачем можна завжди та звідусіль. Він має особливий шарм у будь-яку пору року, у різну погоду. Особливо захопливо розглядати панораму міста із Замкової гори. Помітно як Бучач, що почався десь внизу, біля берегів річки Стрипи, віками розростався і підійматися на пагорби, а далі вийшов далеко за них, ставши «багатошаровим».
З вулиці Торговиця, що неподалік єврейського кладовища, місто також розкривається в особливій красі. Саме з цього ракурсу найкраще насолоджуватися легким туманом, який щовечора серпантином окутує Бучач і разом зі світлом тьмяних ліхтарів робить місто таємничим і навіть трішки містичним.
Ще одне незвичне, магічне місце — старий польський цвинтар на горі Федір, що заховався позаду монастиря отців Василіан. У ньому завше панує особлива атмосфера; враження, наче перебуваєш у дивовижному порталі, на перетині різних століть, де лише старі скульптури споглядають за плином часу, очікуючи чогось невідомого.
Коли приїжджаєш у Бучач, виникає розуміння, що його неможливо осягнути одразу. Місто потрібно смакувати ковток за ковтком, пізнаючи увесь букет історії, культури, звичок його мешканців. Люди — його особливий шарм. Так, вони не завжди ідеальні, можуть помилятися і робити необдумані дурниці. Але попри це вони вміють красиво і ревно любити місто.
Мій Бучач — це свідчення того, що історія не забувається. Навіть коли вона не усвідомлена, вона пахне в повітрі, проступає крізь старі фундаменти та, наче фенікс, щоразу відроджується у рідних людях, їхніх словах і вчинках.
При нагоді — загляньте у Бучач! Він чекає тих, хто шукає справжність, дуже гостинно зустрічає усіх приїжджих і завжди залишає по собі терпкі, але приємні враження.
Запитувала Анна Золотнюк
Фотографії Тетяни Іваніцької
Портрети Тетяни Іваніцької зроблені Анастасією Гілевич
