Навчання в Америці продовжує на даний час студентка Тернопільського фахового коледжу ТНТУ ім. І.Пулюя Олександра Солоненко. Вона пройшла відбір у програмі CCIP «Ініціатива місцевих коледжів». Сьогодні вивчає медіа та масові комунікації в коледжі міста Дюпаж штат Ілліноіс неподалік Чикаго.

Про те, як потрапити на таку програму та адаптуватися після приїзду в США, розповіла Олександра під час онлайн-зустрічі від БФ «Частинка Добра».

- Що таке CCIP (програма «Ініціатива місцевих коледжів»)?

- Це програма для малозабезпечених країн, які неспроможні надати відповідні можливості навчання. Раніше учасниками були країни Африки, а цього року пілотними стали ще Боснія і Герцеговина, а також Україна. Найперше, вимагалось написати вісім есе англійською мовою на певну кількість слів. Таким чином ми демонстрували свою особистість, а також бажання навчатись. Далі проходила співбесіда, коли задавали типові питання на базі наших есе. Зокрема, мова йшла про можливі челенджі та шляхи виходу з них. Я пройшла цей відбір разом із 4-ма іншими учасниками з України. Наступного року я думаю, ще 5 українців матимуть можливість спробувати навчання в США за цією програмою.

- Який у студентів навчальний план?

- Програма включає п’ять аспектів: академічний, волонтерський, стажування, культурний обмін та лідерські планування. Ми багато волонтеримо, я тут по-новому відкрила цей напрямок. Також беремо участь в спеціальних заходах, де показуємо свою культуру: готуємо українські страви, співаємо українські пісні. Під час курсу по плануванню лідерської діяльності вже написали план проекту для реалізації після повернення в Україну. Є курс по написанню статтей, по зйомці і по фотографії.

- Як інтегруватись в свій кампус та місцеву громаду?

- Іноземцям цікава наша культура. Зокрема, студенти з Косово вивчили з нами пісню «Ти ж мене підманула». Щодо бар’єрів, то був, звісно ж, мовний бар’єр. Інші іноземні студенти краще уміли формулювати думку на англійській, у нас розмовний рівень був гіршим. Важко також бути на американській типовій їжі, бо це – фаст-фуд. Тому коли у рамках певної програми ми готуємо свою українську їжу, як от борщ, то дуже тішимось. А ще важко без автомобіля, бо практично усі американські студенти мають свій автомобіль. І це дійсно потрібно, бо до найближчого магазину слід іти 40 хвилин.

Screenshot - 14_12

- Чи потрібно мати певний рівень англійської мови для участі в програмі?

- Ні, ми повинні були пройти тест TOEFL,  але якщо бал був би низький, тоді учасників б відправляли на відповідні курси. У мене особисто англійська була на рівні B1.         

- Чи вистачає стипендії на  проживання?

- Програма покриває усі витрати – квартиру, мобільний зв’язок, транспорт, їжу. Стипендії цілком достатньо для життя. 

1.jpg

- Чим займаєтесь у вільний час? Чи часто спілкуєтесь з батьками?

- Тут ставиться акцент на самостійному житті, тому з батьками спілкуюсь раз у 2 тижні. Провести вихідні за волонтерськими справами – це звичне явище для студентів, працівників, бізнесменів. Ми часто беремо участь у проекті, де фасуємо їжу для дітей із малозабезпечених країн. Таким чином вони мають що їсти протягом усього року.

- Що б порадили студентам в Україні?

- Привчатись до активного способу життя, зокрема, і того ж волонтерства, потрібно через особисту зацікавленість студента. Це має викликати інтерес, подобатись. Я волонтерила і в Україні, хоча в США можливостей є значно більше. Але потрібно починати з малого, аби зрозуміти процес і відчути його смак. Тому закликаю усіх до активності під час студентського життя. А також не проґавте свій шанс зареєструвати у наступному етапі програми CCIP.

3.jpg

- Які плани на майбутнє?

- Хочу займатись фотографією і вивчати мови. Після програми потрібно 2 роки провести в Україні з можливістю виїзду в США лише як турист. Тож планую максимально втілити здобутий під час програми досвід.

Фото з допису