Тернополяни, які виховують дітей, повинні розпізнати помилкові методи такого процесу. На перший погляд вони можуть здаватись способами формування стійкої особистості. А насправді є ознаками тиранії і призводять до закріплення у дітей відчуття провини та тривоги, низької самооцінки, а найгірше – у дорослому житті ризику опинитися в романтичних стосунках із таким же прототипом психологічного насильника.

Як пояснює психологиня Наталія Підлісна на life.nv.ua, найгірше, що історії про домашнє психологічне насильство не сприймають як жахливі та не передбачують жодного покарання. «Ну, з ким не буває», – подумає багато хто, – «Та це ж стандартна побутова історія». Але насправді психологічне насильство – дуже небезпечна і поширена форма насилля загалом.

Спеціастка виділяє ознаки токсичних стосунків між батьками та дітьми, за якими можна розпізнати тиранію і зупинити її наслідки, хоча б у дорослому віці.

1.Ігнорування

У різних його видах: дитини взагалі, її бажань, звернень, потреб.

«Я не буду з тобою спілкуватися, бо ти не робиш те, чого я хочу», – типова маніпуляція таких батьків.

Дитина виростає із вкоріненою думкою, що постійно робить щось не так. І дійсно на такому фоні все робить не зовсім правильно або неправильно взагалі. Більше того, дорослий в такому разі абсолютно неспроможний захистити себе від наклепів та несправедливих суджень. Він навпаки ще й може проектувати на себе усі проблеми суспільства.

2.Газлайтинг

Це форма психологічного насильства, коли дитину змушують сумніватися в адекватності свого сприйняття. Вона зіткана з дрібниць. Наприклад, мама плаче. Дитина підходить і запитує: «Мамо, тобі погано?». «Ні, що ти, тобі здалося», –відповідає мама.

Питання про неприпустимість показувати такі емоції дітям взагалі у цьому разі не береться до уваги. Але коли цю неприпустимість найегоїстичнішим з боку батьків чином все ж проявлено, після цього ще й ставити під сумнів правильне сприйняття дитини – означає закладення в ній думки, що вона помиляється в очевидних речах. У майбутньому така дитина має усі шанси ставити під сумнів усі процеси – як погані, так і добрі, і сприймати усе як таке, що не дасть результату.

3.«Ну мама ж любить тебе»

Будь-яке рішення, приємне чи ні, справедливе чи не дуже, аргументується любов’ю. Це маніпуляція. Дитина починає асоціювати широкий спектр негативних емоцій (агресію, сором, злість тощо) з маминою любов’ю, а пізніше сприймає такі ж прояви від інших людей як прояви тієї самої любові. І, як наслідок, вже в дорослому віці людина з таким сформованим патерном часто потрапляє в аб’юзивні партнерські стосунки, без можливості їх обірвати.

Це найгірший наслідок виховання – продовження такого ж методу у власній сім’ї. Дорослим ыз таким бекграундом переважно подобаються партнери, які їх надмірно контролюють і ставлять завищені вимоги. Їм просто здається, що це і є любов, що по-іншому вони ніколи не стануть ефективними в діяльності. Адже по суті такі люди не ознайомлені із правильними моделями поведінки.

4.Стирання особистих кордонів

Батьки настільки хвилюються за життя і здоров’я своїх дітей, що забувають про особистий простір і влазять туди зі своїми нав’язуваннями. Але грамотно вибудувані особисті кордони і «своя» територія дуже важливі для формування здорової психіки.

5.Емоційне зловживання

Залякування, приниження (як словесні, так і фізичні), перекладання відповідальності, насильницька дезадаптація – все це прояви нездорових стосунків батьків і дітей.

У токсичної поведінки є безліч причин. Передусім — «недолюбленість», далі - сімейна драма, яка вже кілька поколінь поспіль не дає можливості сформуватися здоровим поведінковим патернам. Психологиня рекомендує для таких сімей кілька книг: «Токсичні батьки» Сьюзен Форвард і «Навіщо він це робить» Ланді Бенкрофт, які дуже детально розповідають про феномен нездорових взаємин і допомагають розібратися з алгоритмом, що робити далі. Ці книги можна читати як самостійно, так і давати своїм батькам, щоб кожен міг зробити власні висновки.

Також, як би це аморально не звучало для людей із здорових сімей, психологиня радить у випадку психологічного насильства і в дорослому віці, коли дитина вже зовсім не дитина, дистанціюватися від таких батьків. Осуджувати подібні дії без розуміння понять психологічного насильства, а тим більше без переживання цього на власному досвіді, жодна людина не має якраз того ж таки морального права.

– Можна зводити спілкування з такими батьками до формальності, можна підтримувати їх лише фінансово, головне – не відчувати почуття провини. Сепаруватися від батьків – це нормально, особливо, коли дуже гостро стоїть питання психологічного здоров’я, – каже вона. 

Фото з відкритих джерел