Леся Ясніцька - сімейний і портретний фотограф. Вона любить справжні емоції, які випромінюють люди. Спілкування і комфорт, живі та щирі кадри - усе це, на думку жінки, складові вдалої фотосесії. На її фото - щасливі моменти життя, усмішки, обійми, погляди...

«Я не вмію фотографувати так, як треба – я фотографую душею, і так, як відчуваю», - каже жінка.

Ми розпитали Лесю Ясніцьку про секрети успішного процесу фотографування, про її стиль і погляди на фотографію.

- Звичайно, ні. Моє життя завжди було пов’язане з творчістю: писала вірші, грала на фортепіано, робила щось своїми руками та весь час шукала себе. Довгий час вивчала журналістику, працювала відеооператором. Завжди захоплювалась фотографіями, але ніколи не думала, що буду цим займатись. Остаточно зрозуміла, що це моє покликання, після народження сина. Я почала фотографувати друзів, Дні народження, різні свята. Але відчуття підказували, що це не те, до чого мене тягне.

- Що Вас надихає?

- Після закінчення школи на Вінничині я переїхала на навчання в Тернопіль і одразу полюбила це місто. Саме воно відкрило в мені величезний потенціал та дало поштовх до створення таких кадрів. В Тернополі мені спокійно та затишно, а тому й є величезне бажання творити.

- Чим особливі зйомки разом з Вами?

- Я фотографую за відчуттями. Ніколи не планую заздалегідь настрій зйомок. Вже в процесі ми з моделлю розчиняємось в атмосфері і творимо так, як підказує серце.. Якщо хочемо танцювати – танцюємо, хочемо сміятись – тоді ми сміємось, або ж, навпаки, плачемо. Жодних штучних почуттів. Мої фотографії про любов, про справжність, про мить, адже вся краса тут і зараз.

- Чи стикались Ви з труднощами впродовж всієї кар’єри?

- Коли синові було три місяці, він переніс операцію. Ми довго відходили від цих подій, тому і фотографувати хоча б бодай-щось не було жодного бажання. Побачила, що у Львів приїжджає Сергій Сараханов з майстер-класом. Після цієї зустрічі вирішила, що дам собі та фотографії останній шанс. Я знову фотографувала все підряд. Відбувся черговий занепад і небажання фотографувати. Таких «гойдалок» було багато, тож одного разу я собі пообіцяла, що фотографую лише те, що мені до душі, або ж взагалі не буду. Тоді остаточно зрозуміла, що хочу займатись портретною фотографію.

- Яка зйомка Вам найкраще запам’яталась?

- Ніколи не забуду зйомку з дівчиною у човні. Саме про таку фотосесію я мріяла два роки, носила її в голові та чітко уявляла як її зробити. Коли прийшло літо, почала шукати модель, місце та човен. Останній, на жаль, знайти не змогла, тому ми були розчаровані, але вирішили, що буде без нього. В день зйомки я дізнаюсь, що поблизу буде човен від студії «Комора зайця», який вони туди привезуть. Я була на сьомому небі від щастя. Фотографії набрали десятки тисяч вподобайок та велике захоплення в моєї аудиторії.

Processed with VSCO with a6 preset

- Чи є зараз діючі проекти?

- Є проєкт, який невдовзі реалізується. Але щоб втримати інтригу, поки не можу про нього розповісти.

Які плани на майбутнє?

- В планах просто жити та насолоджуватись життям. Не завжди виходить, але намагаюсь цьому навчатись. За 24 роки зрозуміла, що не важливо, де ти, скільки в тебе грошей, чим займаєшся, а важливо, чи в гармонії із собою ти знаходишся. Тому вчуся пізнавати свій внутрішній світ та шукати баланс, що раджу кожному.