Усе почалося з сигналу, зрештою, потужним сигналом він і був: шостий рік навесні в Тернополі відбувається фестиваль експериментальної музики та медіа-мистецтва «Гамселить». Щоразу дійство тішить музичною частиною та локаціями. Якщо минулого року ревіталізували швейну фабрику (колишній костел), то цього року знову завібрував ЦДМІ ім. Довженка. Детальніше про всі складові фестивалю розпитала його незмінного організатора й директора Ярослава Качмарського, повідомляє Погляд.

— Що передувало «Гамселить»?

— Усе розпочалося з регулярної концертної діяльності та організації вечірок. Спочатку просто влаштовував концерти, де звучала електронна музика. З часом захотілося чогось цікавішого. В 2006 році організував першу псі-транс вечірку. В 2009 році привіз Kotra, тоді концерт відбувся у підземеллі замку. Так заліз у все це. В 2011 році відбулося «ПреГамселить» на подвір’ї «Бункеру», тоді виступали американський музикант Myo, українські Kotra, Zavoloka та російський Алєксєй Борісов. Зрозумів, що час організувати фестиваль. Через рік відбувся перший «Гамселить», він тривав три дні — першого була танцювальна музика, другого – експериментальна, останнього — електронна з поезією. Поетичний сегмент у наступні роки відпав, змінювалися співвідношення експериментальної й танцювальної музики. Далі все змішалося, так і нині. Третій рік поспіль фестиваль включає медіаарт, другий — освітню лекційну складову, цьогоріч додався авангардовий британський відеоарт. Музична програма цього року сконцентрувалася в двох днях. На фестивалі вже виступали десятки видатних музикантів із України та Європи. Цього разу, крім вітчизняних достойників, виступають представники Бельгії, Канади, Німеччини, Польщі та інших країн. 

— Де в Україні ще проводять подібні за масштабом фестивалі?

— Цього року такі відбуваються в Києві та Дніпрі.

— Як вибираєш музикантів, котрі виступатимуть?

— Це та музика, що мене пре, і та, що, вважаю, викличе ажіотаж. Це музиканти, котрі творять гідні речі.

— Не перший рік до Тернополя приїжджають закордонні музиканти. Який хосен їм тут виступати?

— У тому є нотка авантюризму – приїхати сюди, подивитися, як на руїні біситься молодь.

— Як би ти сформулював концепт фестивалю?

— DIY. «Гамселить» — це фестиваль без великого зовнішнього фінансування, який дуже часто тримається на ентузіазмі.

Відкрила «Гамселить» колективна виставка нового медіа-арту «Сигнал» у галереї «Бункермуз». Цьогоріч організацією експозиції знову заопікувався Саша Долгий.

— Стосовно цієї експозиції. В чому її основний посил?

— «Сигнал» — спроба згенерувати сигнали, прийняти їх і осмислити те, чим вони є не тільки для приймаючих систем, а й для систем, з яких вони виходять.

Ті, хто приходять на виставку, отримують нові сигнали-інформацію. Вона є інструментом, яким можна скористатися або ні, вона є тим, із чим можна взаємодіяти, або лишатися осторонь. Власне, сама людина — сума взаємодії безлічі систем – будь-який сигнал, що вона випускає на зовні, вона й сприймає. Але у цьому рекурсивному гіперрефлексі вона не тільки не стирається в пил квантово-квазаровим потоком різноманітних даних, а виживає, живе, піднімається, діє, будує, створює та вдихає нове життя в нові системи, які мають проходити свій шлях, передавати і приймати, аналізувати й перетворювати.

Ця виставка – нагромадження інформації: кожна робота є і окремою частиною, і складовою цілого. Глядачеві потрібно постійно вибирати – на що саме звертати увагу. Зрештою, можна побачити й почути все відразу, розсіявши увагу, — і це буде загальний потік і його сигнал, або зосередитися на одному конкретному сигналі.

Це ілюструє інсталяція з трьома телевізорами, два з яких прикріплені до третього металевим кріпленням. Кожен із них передає білий шум. З одного боку, вони ніби не пов’язані, їхні сигнали не впливають один на одного, але водночас вони перебувають у взаємодії, складаючи одне ціле. Ця система може бути автономною, так само, як глядач, споглядаючи її, може бути далеко у своїх думках і не взаємодіяти з нею, а може приймати й передавати сигнали, об’єкти можуть взаємодіяти між собою та глядачем. Ці антонімічні ситуації врівноважують одне одну та показують різні способи сприйняття сигналу-інформації.

Другий день фестивалю почався з візуальної підготовки —  перегляду відеоарту британських художників з Премії Джармена, Film London. Відтак у «Козі» розпочався концерт. Відкрив його тернопільський «Субпродукт». Своїм потужним індустріальним  звучанням гурт налаштував на правильний лад. Після їхнього виступу, намагаючись перекричати всіх, зрештою, в шумі, отже логічному антуражі, поговорила з учасником «Субпродукту» Юрієм Завадським.

— Як можна означити те, що нині представив «Субпродукт»?

— Як і щоразу, ми не репрезентуємо композиції, інтерпретацію партитур чи норми — «Субпродукт» показує єднання шуму. В музиці, як і в літературі чи малярстві, не варто шукати того, що ти вже знаєш. Звук «Субпродукту» — це шум, котрий ти чув, але ніколи не об’єднував, не розглядав як сутність. Ми намагаємося заповнювати частоти того обмеженого діапазону, який сприймає людина, і, напевне, виходимо поза них.

— Навіщо?

— Для створення естетичного враження. Зрештою, це можна сказати про будь-кого, хто займається шумом, але ми намагаємося робити це настільки емоційно, наскільки можемо.

— Що тобі дає співпраця в «Субпродукті»?

— Шум, як і мова — це матеріал. Ми говоримо ним кожен день, але витягуємо з шуму тільки те, що розуміємо, а дуже багато речей відкидаємо. І виявляється, що ми витягуємо з повідомлень значно менше змісту, ніж вони можуть нести. Тож звернення до шуму, його використання — це перехід за межі узвичаєного сприйняття, його розширення.

Далі гриміло й танцювало — ритму задавали Ніколас Ліст, ADMNS, Bejenec, Noumen, SYNXRON.

Вечірньому концерту останнього дня передувала лекція про сучасне медіа-мистецтво мистецтвознавців Юрія Ефанова і Наталії Маценко. Відтак учасники перемістилися на периферійний «Сонячний» до старого-доброго ЦДМІ ім. Довженка. Перший поверх був відданий різноманітній експериментальній електроніці. Зокрема, потужним звуком та вібраціями мозок зносили Sasha Dolgiy, Dr. Nexus, Holzkopf, Souvenir de Tanger, Clasps, Astma, Svarog. На другому поверсі програму представляв київський простір PLIVKA та формація «1/16», зосередившись на дрон-ембіенті, грали protoU, Эмбрион Бормана, Neither Famous Nor Rich, Ujif notfound, Lonely man, Dronny Darko, Sche, Maxim Werner. Відео інсталяцією заопікувалася київська школа нового медіа-арту Blck Box.

Серед місива звуків і частот, відтанцьовування та «медатицій» говоримо з Dr. Nexus з Німеччини про його виступ.

— Ви кричали у мікрофон «Водка»

— Я завжди імпровізую, коли виступаю: за п’ять хвилин до виступу не знаю, що робитиму на сцені. Це залежить від хвилі, на котрій перебуваю, настрою. Я мушу бути схвильований, перебувати в емоційному піднесенні, інакше виступ буде слабким. Завжди пробую щось нове, бо, якщо виконую щось  кілька разів, це набридає, а якщо мені щось набридає, тоді виступ немає енергії.

Кожен виступ — занурення у певний стан. Власне, я не відчуваю самого моменту занурення. Повне його відчуття приходить після виступу — тоді почуваюся виснаженим, наче пробіг марафон.

— Чи варто шукати послання у тому, що ви робите?

— Іноді. Тут трохи провокації, трохи нонсенсу, але є те, що важливо для мене. І, зокрема, — контакт із тими, перед ким виступаю. Він відбувається на різних рівнях: естетичному, емоційному. З деякими людьми говоримо про ідеї, котрі можна прочитати у виступі. Деякі ж просто відчувають зворушення – і це теж спосіб контакту. Вони не зобов’язані розуміти про що мені йдеться.

— Протягом 20 років ви виступаєте в різних країнах Європи. Чи різняться слухачі?

— Так, і всі відмінності починаються з Польщі. Я надаю перевагу їхати з концертами на схід, радше ніж на захід. Тому що тут люди більш теплі, відкриті. Їм цікаво побачити та пізнати те, чого вони не знають. На заході інакше – вони зарозумілі, бачили все, навіть якщо цього вони не бачили. Якщо мені платять, я їду на захід – але заради задоволення – ні.

— Тобто тут ви заради задоволення?

• Так, я отримав насолоду від виступу.

Анна Золотнюк.