XIV Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют» триває.

Сьогодні, 19 вересня, Перший український театр для дітей та юнацтва (Львів) показує трагедію «Ромео і Джульєтта». Уже завтра на сцену вийдуть актори Івано-Франківського академічний обласний український музично-драматичний театру. Вони подарують театралам притчу «Готель двох світів» (більше про фестиваль – ТУТ і ТУТ).

Літніх чоловіків грали ще доволі молоді актори

Стартував фестиваль прем’єрою героїчної трагікомедії «Слава героям» львівського драматурга Павла Ар’є. Поставили її господарі фестивалю - Тернопільський академічний драматичний театр ім. Т.Шевченка (чит. ТУТ – прим.). Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Жила.

Дія розгортається у ХХІ столітті. Місце незвичне – палата у госпіталі для ветеранів. У ній, на сусідніх ліжках опинилися двоє літніх чоловіків-ветеранів. Ось тільки один служив у Радянській армії, а другий у той же час воював у лавах Української Повстанської Армії. Сюжет постановки змусив усіх глядачів замислитися над швидкоплинністю життя, а також подумати про рани, які несуть на собі цілі покоління українців.

unnamed-22

Ветеран УПА Остап Ількович Шемеля (заслужений артист Андрій Малінович – прим.) і колишній червоноармієць Андрій Васильович Чумаченко (заслужений артист Олександр Папуша) – обоє хворі, але зберегли молодечий запал. Очевидно, саме тому, за задумом автора, чоловіків, яким давно перевалило за 80, грали ще доволі молоді актори.

Автор, попри свою молодість, перед глядачем розгорнув чимало неприємних картин нашої сучасності: несправедливість у ставленні до ветеранів, які боролися із різних боків фронту, але за ту ж Україну, корупційні закони життя медичного закладу тощо. Не дивно, що тернополяни, які прийшли на виставу, переживали все разом із акторами. Адже ці теми – близькі кожному із нас. І фрази героїв весь час лягали на готовий грунт: «Господи, війна вже скінчилася, а ми - й досі, як на війні» або »Щоб знати ворога в лице, треба частіше дивитися в дзеркало!".

У них – чимало секретів за спиною і гріхів на душі

Діалоги у постановці час від часу переривалися. На сцені тоді з’являлися «тіні» найвідоміших тиранів ХХ століття Сталіна (заслужений артист Микола Блаженко) і Гітлера (Максим Попович). Вони весь час виконували один і той же танок, «роздираючи» дівчину. Навіть недосвідченому театралу було легко провести паралелі: диктатори говорили різними мовами, але це все стосувалося України і того, що вони мріяли із нею зробити. Таку сценографію розробив Григорій Лоїк.

Розмови Остапа і Андрія дуже нагадували діалоги двох дідуганів на лавочці у парку: кожен із них хотів показати свої нагороди і довести свою правоту. Виявилося, в обох – чимало секретів за спиною і гріхів на душі. Нікого у залі не дивувало, що часом на сцені проскакувало «міцне слівце» - усе, як у звичайному житті.

• А, Олька (медсестра), твоя, москалька ця дурнувата, то вопше. Як засадить голку у вену, потім уколів туди усіляких напердолить, зварьована якась, а вже аж потім систему підключає. Все неправильно... – жаліється Остап своїй внучці Гані.

Перебування в одній палаті часом змушує непримиренних ворогів не тільки сваритися, а й брати костур у руки. Так, вони роблять спроби пробачити одне одного, навіть готові йти на певні жертви (Андрій, наприклад, позичає гроші на операцію «ворогу»). Утім, все одно зриваються, тому доводиться втручатися іншим героям п’єси.

unnamed-23

• Ніхто не хоче померти, ніхто. Знаєте, мені кожного дня дякують за спасенні життя, он квіти несуть. Не люблю цього, бо думаю у ці моменти про тих, кому життя врятувати не вдалося, і таких багато. У третій палаті пацієнт, він помирає, я і ніхто інший не може цьому зарадити. Хто та людина, яке життя вона прожила, де і за кого воювала – ваш - наш? Хіба це має значення... мені однаково прикро. Вам, я можу допомогти і вашому сусідові можу (до Андрія)... – вмовляє заввідділом серцево-судинної хірургії Ірина Зозуля (народна артистка Наталія Лемішка).

Молоде покоління у виставі представляли онука Остапа

Молоде покоління у виставі представляли онука Остапа – Ганя (актриса Ольга Скала) і молодший син Андрія – Петро. В обох - непрості долі. Так, 31-річна медсестра не жила своїм життям, а дідовим. «Затуркана», без власної родини, живучи в одній кімнаті гуртожитку із дідом, вона вже навіть не бачила нічого позитивного попереду. Трохи старший за неї Петро – розлучений, хоча і «при грошах», «крутий». Втім, більш за все дорослого чоловіка гнітить те, що його дід більше любить… свого пса на кличку Бімка.

Сміливості Гані додає лише безвихідь. Тоді вона й пригрозила лікарці Ірині Зозулі, що засадить її у «в'язничку» за оборудки із медикаментами у лікарні.

• Знаєте, я хочу, щоб була війна. Щоб усе це горіло полум’ям, усі ці жирні пики, щоб їх вішати можна було за саботаж. Якби у мене був револьвер, я б навела тут лад, – промовила саме Ганя слова, написані автором у 2012 році.

Саме вона промовляє текст клятви воїна, а тоді питає діда: «От тільки хто ж наш ворог? Чому нам так погано? Нам із Вами, га, діду?». Проте і найоптимістичніша фраза вистави – теж звучить із її вуст: «Це моє життя, я так хочу...  Як що ви помрете, мені буде сумно, просто капєц як... сумно... Та я буду жити далі, бо знаю, як мені жити, знаю, чого хочу. Не хвилюйтеся, у мене все буде добре, я доросла, я ВОЇН, хто стане мені на заваді тому біда».

До речі, завершення оригінальної п’єси і тернопільський варіант – суттєво різняться. Так, Остап і Андрія – обидва помирають, але перед Ганьою відкривається поле квітучого соняшнику під блакитним небом. Що виглядає доволі оптимістично. Шкода, що цього не побачили чимало тернополян, які того суботнього вечора обрали для себе відпочинок у численних літніх кафе, а не у театрі. Зала під час прем’єри повною не була…

unnamed-21

Фото і відео автора, а також зі сторінки В’ячеслава Жили у «Фейсбук»